«Хочеш справедливості — читай казки».
Ця життєва істина на багато що вплинула особисто для мене. Випадково пролунавши з уст куратора нашої групи — вона назавжди закарбувалася у часі.
Щораз переконуєш себе, що вона десь там є: оце забрів бува у незнайому місцину й шука її за кожним деревцем, під кожним кущем по дібровах... І не хочеться вірити, що ті вільні пошуки правди раптом натикаються на жорстоку людську примітивну грубість.
Буває плутаєшся від почуття жалю й аж до жаги помсти для двоногих виродків, які тільки те і роблять, що зменшують бажання любити собі подібних.
Дітей вчать сприймати на віру, але не вчать сприймати по суті. Ти ж не знаєш, яка людина буде на наступному кроці, на що вона здатна й що для тебе заготує.
Нема ніякої долі. Є лише набір невипадкових дій злодіїв та добродіїв. Якщо описати все це єдиним визначенням — «життям», тоді «життя» часто несправедливе. Воно забирає невинних, найдобріших і найлюдяніших серед нас.
***
Падав дощ, людський гамір переполохом закінчував прощання. Ранок виднівся на горизонті, окроплюючи всіх нас зливою отриманих за роки ліцейського співжиття емоцій.
Дощ то сильнішав, то слабшав, що не заважало бігати моїм колегам під зонти на вулицю, щоб перекурити. Деякі вже встигли позамовляти собі «таксі» й потроху відправлятися по домівках. Випускний вечір поволі закінчувався, хоча дощ періщив все дужче.
Обабіч хтось стояв при вході у заклад й просто мок під небом. На дворі було дещо зимно, тим паче дивувало, що особа була най без піджака.
Пригледівся й перепитував себе: «Він, чи не він?». Колега поруч теж засумнівався — темінь з рясною зливою давала погану видимість. Підійшли ближче — там був ще один наш добрий товариш. У цьому моменті він дав слабину й гірко заплакав. Ніколи не бачивши його таким. Ми почали заспокоювати, просити зайти у приміщення, однак він стояв на своєму, картаючи себе повсякчас:
— Я поганий син, я не заслуговую на свою матір...
— Жека, про що ти? Заспокойся, давай заходь назад — зараз всі будуть прощатись.
— Я обіцяв їй не пити сьогодні, але не стримав слово...
— Та вона ж не злиться. Вона ж тебе любить, друже, — заспокойся.
Йдучи повз дівчата так само запитували, чи все добре у нього — Женьку любили всі: добряк і справжній друг для кожного, завжди усміхнений й завжди відкритий та щирий. Він з такого типу людей, які ніколи не зроблять на зло, які ніколи не вчинять підлість, оскільки «залишатися людиною» — це головний принцип його життєвих правил.
Нещодавно Женька не стало.
Буває живе собі людина, нікому зла не робить: добродушна та щира, відкрита й усміхнена, а потім інші «люди» просто її вбивають за крадіжку 600$, яких вона не крала (як самі вбивці зрозуміли опісля).
Ось так раз — і вбити за довбані 600$. У багатьох місячна зарплата більша, а тут за такий мізер навіть вбити можуть. І не просто вбити, а по-звірячому розправитись.
Що взагалі у цих недоістот у душах та головах? Як зачавити у собі бажання стріляти й нищити таких інфікованих тупістю дегенератів? Справедливість повинна бути, а от розуміння таких вчинків — не повинне.
Була собі людина, а тепер тільки сльози, людське горе й розпач близьких...
Спочивай з миром, друже!
Євгеній Васильович Коробка (1993 — 2019).
Наступне: АРХІТЕКТОРИ Попереднє: НЕ/ТАК
- грудня 31, 2019 – НЕУЧІ
- листопада 05, 2019 – АЛОГІЧНА ЛОГІЧНІСТЬ
- жовтня 23, 2019 – ЕГОЇСТИЧНИЙ ДОБРОДІЙ
- жовтня 17, 2019 – СУМНІВ
- жовтня 10, 2019 – ЕЙФОРІЯ
- жовтня 01, 2019 – ХАНДРА
- вересня 26, 2019 – КЛІНІЧНЕ ПОВЕРНЕННЯ
- вересня 06, 2019 – ПІДГОРІЛО
- серпня 28, 2019 – АРХІТЕКТОРИ
- липня 31, 2019 – СПРАВЕДЛИВІСТЬ
- липня 07, 2019 – НЕ/ТАК
- липня 05, 2019 – ПОТЯГ
- липня 02, 2019 – ПІДПИС
- червня 24, 2019 – 06
- червня 21, 2019 – ПОНЕДІЛКОВИЙ ВІВТОРОК
- червня 14, 2019 – ТУДИ
- червня 12, 2019 – СПОРТ
- червня 11, 2019 – МУАССАНІТОВІ СМАРАГДИ
- травня 17, 2019 – ОРІЄНТИР І МОТИВАЦІЯ
- травня 10, 2019 – ТОЧКА НЕПОВЕРНЕННЯ
- травня 01, 2019 – ПОВЕРТАЮЧИСЬ
- квітня 13, 2019 – ЛЮДИ У ЗАДУМІ
- лютого 25, 2019 – ТЯГАР
- лютого 17, 2019 – ДО ЗРІЛОСТІ
- січня 06, 2019 – АНТИКАТАРСИС