Війна триває. У країні хвилями триває мобілізація. Ворогів так багато і плани на відвоювання всіх територій настільки ствердні, що доводиться поповнювати військо новими захисниками, які уже не внутрішнім поривом, а вимушено боронитимуть ваші та наші домівки від концентрованого зла.
Психологія ухилянта зрозуміла: можна знайти зручне виправдання, щоб не йти воювати. А можна просто сказати правду самому собі й звільнитися від ланцюгів скупої брехні, якою прагнеш вибілитися перед тими, хто вже пішов на фронт.
Насправді у визнанні боязні перед смертю немає нічого постидного. "Бахмутська м'ясорубка" нівелювала не одну тисячу життів і перспектива стати ще одним дерев'яним хрестом на могилі – не дуже живить бажання.
Війна охоплює океаном доль, які закривають своїми тілами кулі та осколки, що летять звідусіль у беззахисні душі людей, у їхні будинки і їхнє життя. Війна безжально увімкнула калькулятор, цинічно додаючи нові й нові значення до загиблих героїв і нікчемних злочинців.
Давно у моїй голові були всі ці військові сценарії, але уявляв я все категорично інакше. Сюжет був зміксований якимись уявленнями про минулі світові війни, про місця, де сам виріс, про свою роль в очікуваній жорстокій бійні, про емоції та внутрішні відчуття...
Війна стала буденністю, на жаль.
З самого початку я не боявся за себе, радше – за близьких та рідних. Так само боявся за те, яким болем буде моя можлива смерть на війні для батьків, сестри, решти родичів і коханої. Я не хотів й не хочу їх покидати у цей буремний та небезпечний час. Я повинен за них піклуватися й надалі оберігати.
Водночас я добре знав, що якщо доведеться брати у руки зброю – тікати й ховатися не буду. Але й цілеспрямовано підставляти чоло під кулю у перших рядах війська я не збираюсь. Загинути у цій війні дуже просто, якщо сказати не "елементарно". Щобільше, коли не маєш ані досвіду, ані здоров'я. Куди важче – вижити фізично та ментально, повернутися до нормального життя і дати старт переможному поколінню співгромадян.
Чи героїчно не йти в перших рядах захищати на війні міста та села, а просто чекати, коли "позвуть"? Ні. Та і геройствувати я не вмів ніколи ще й тому, що у моїх діях був чіткий розрахунок. Чи дезертирство й ухильництво це? Я так не вважаю. У кожного справді свій фронт. Я робив і роблю користь зараз, ведучи війну на інших фронтах. Так, на тлі дій простих українських солдатів це мізер, але я не просто існую і споживаю. Я щось роблю, я намагаюся підбадьорювати інших, я намагаюся жити. Чи це злочин?
По своїй суті я людина емоції. Якби я не контролював би свої пориви, то давно був би в горнилі найжорсткіших боїв. Щоб зрозуміти масштаб проблеми – слід поглянути на мої проблеми з азартом. Так, я визнаю їх наявність. Я не програвав тисячі гривень на ризикових ставках і грі в рулетку чи то покер, але всі прояви мого захоплення грою доводили до "програти все" і майже безконтрольного стану. Тому обходжу ту стежку десятим шляхом.
Це стосується і війни.
Я безліч разів уявляв і уявляю себе в ній: прокручую варіанти, замислююсь, що б я робив, де дав би найбільшу користь, під яким селом отримав би поранення чи був би вбитий. Мене цікавить та мить, коли ти остаточно усвідомив, що помер. І усвідомлюю, що це нічим не різня азартові, позаяк я віддався б цій емоції до краю, щоб жертвувати собою і всім, плювавши на обережність.
Цим мені вимощена пряма дорога у братські солдатські могили, як для батька мого діда, який погинув у "фінську", так і для батька моєї бабки, який знайшов свою смерть десь під Псковом. Це мабуть чи не єдина "гра", в яку я хотів би програти, щоб вижити.
2021 > 2022 > 2023
- грудня 31, 2023 – КАТАСТРОФА ЧАСУ
- листопада 12, 2023 – КРИВАВІ ЛІТЕРИ
- серпня 31, 2023 – ПАТЕРНИ
- серпня 27, 2023 – ЕГОЇСТИЧНИЙ СЕРПЕНЬ
- травня 13, 2023 – ІДЕЯ
- березня 18, 2023 – РУДАВКА
- лютого 26, 2023 – РУХ ПО КОЛУ
- лютого 02, 2023 – Я І ВІЙНА