MOLBΞRTON

Мені снилися дивні сни... Моря кличуть у далеку дорогу, сонце світить так, як ніколи не світило, направляючи мій порив десь далеко на Захід.  Я був тим Христофором Колумбом, який шукав свою далеку-далеку Індію. Я мріяв про безмежні багатства, духмяні прянощі, культуру невідомих досі мені народів, мріяв про прекрасне.  Я мріяв про свою першість у відкритті нових земель, розгортаючи нову сторінку світочу надії у краще.  Я наївно здіймав вітрила, скеровував свою команду на зустріч тієї неймовірної землі. Підбадьорював простих матросів, авантюристів, які згодились подолати цей непростий шлях до "раю". Ми були захоплені, окрилені й закохані в ідею. Нам не заважали вітри, хвилі ніби просили летіти туди, де наші мрії стануть реальністю. Нарешті почули: "Земляяяя!" й ми втомлені та щасливі здійняли прапор перемоги над нашими суднами, стрімголов ринувши у нововідкриті землі. Ми раділи щиро, мов діти з того, що ступили сюди, адже нам це було так потрібно. Ніхто не скаже мені-...

— Ти знаєш, — проводячи пальцем запотілим вікном, — от ми з тобою оце сидимо тут, а що було б, якби ти не побачив у мені того, що побачив тоді? Не знаю, що то було, але дякую тобі за це. — Супер. — Ну щооо? — Ми говоримо постфактум. Вже. І розуміємо до чого все це йде. Це самообман. — Що саме? Ця ситуація? — Те, що ми робимо зараз. — Можливо так, але ми можемо це відтер...нувати, від-термін... Тьфу, бляха. О третій ночі язик вже заплітається! — Угум. — Не угукай. Від-тер-мі-ну-ва-ти! Во! Бач, я вже сонна. Намагаючись розгледіти у теміні й ледь помітних місячних проблисках ритміку погляду її очей: — Додому? — Ні, я ще не хочу поки... Чи може ти хочеш? А? Ну-ууу, не мовчи, — штовхаючи рукою об коліно, — ну не будь ти таким завантаженим (торкається обличчя): не бери в голову — сьогодні наш день. Наступне :  КОЛУМБІВ БАЙСТРЮК      Попереднє :  ФАНАТИЗМ 2014  >  2015  >  2016 липня 22, 2015 –  КОЛУМБІВ БАЙСТРЮК червня 30, 2015...

Цілісний образ формують смаки. Сьогодні щось подобається одне, завтра – інше, проте інколи все це заганяють у рамки фанатизму.  Будь-які словечка з ось цим "-изм і -ізм" відразу провокують цнотливі людські душі до суплення монобрів'я, частішання жестикуляції, прискорення дихання при підготовці зарядів словесного фугасу: так їм "не заходять" лексеми з такими частинками.  Тероризм, фашизм, нацизм, комунізм, фемінізм... Кожен ладен обрати ненависне смакове меню персонально.  До чого це я веду? А до того, що у більшості присутня тяга до якоїсь з форм фанатизму, інколи навіть не помічаючи того. Та й джерело цього фанатизму у кожного своє, хоч ми й звикли інколи ловити себе на думці, що, можливо, вся ця історія написана лише для тебе. Своєрідна форма життєвої фікції, погодьтесь.  А у цьому передзеркальному просторі головний актор подекуди часто заграється в обжитій ролі й знаходить розраду чи то у наркотиках, чи то у горах трупів, чи то у паразитичному житті десь глиб...

Бігаю, мов собака з язиком на спині за цими швидкими колесами іномарок на запилених сільських дорогах.  "Такий милий песик!", – мабуть подумали люди, давлячи на гашетку щораз сильніше, намагаючись відігнати нахабу блохастого.  Вони здіймають своїми автомобільними викрутасами мільярди дрібних піщинок, накладають сітку на затуманіле й втомлене липневе сонце, а я все ще наївно надіюсь, що та біготня якось позначиться на безтурботних пасажирах, які мирно та спокійно сховалися за тонованими вікнами своїх задовозів. Потім втомився – годі! Так й під колеса потрапити швидко. Добре, що ми не в Китаї. Тоді з мене зробили б відмінну шаверму! А так хоч є шанс наступного разу вгризти пару "добрих обивателів", які за межами своїх самохудів ладні пнути тебе ногою, якщо не мав би змоги протистояти двоногим. Наступне :  ФАНАТИЗМ      Попереднє :  ХВОРІ 2014  >  2015  >  2016 липня 22, 2015 –  КОЛУМБІВ БАЙСТРЮК червня 30, 2015...

Спускаюся у підземку – приємний вітер зустрічає мене і я поринаю в інший світ.  Музика набирає обертів, надаючи такому "зануренню" особливого драйву. Я прагну щораз більше насолодитися короткими моментами прозріння, які ошелешено приходять у дні цілковитої осінньої спустошеності.  Прозріння провокує породження хвилі філософічних випадів, від яких й формується градація наповнень свіжого потоку думок. І у тому світі зібрались такі ж спустошені люди, як й ці дощові будні.  У їх пустих, мов темінь очах ти не побачиш ані краплі радості, ані єдиного пориву звільнитися від внутрішнього емоційного ярма. Вони ніби втрачені: переходячи від станції до станції, рутинно виконуючи задекларовану програму власної деградації, змирившись з тим встановленим грифом на житті.  Вони не вміють любити, не вміють сприймати речі інакше. Їх неповне батьківське виховання, дурнувата, нашвидкуруч й по молодечій гарячковості створена сім’я, кімната у гуртожитку на четверо душ – стали приватизовани...