MOLBΞRTON

Я, буває, переслуховую улюблену класику. Дивно, але подібне "переслуховування" в інших асоціюється з депресією. Мені то у розслабленість. Ось так поволі вслухаєшся й розчиняєшся. 2017 був дуже довгим роком. Аж надто. 1. Як стахановець — виконав свою "норму" прощання. Вже й не хочеться згадувати, за якою причинністю та послідовністю те все відбулося. Не ламати життя собі й людям. (Це я собі наче нагадую). 2. Нарешті зрозумів, чого хочу. Дивно, що все було настільки просто. Просто, тому від усвідомлення все починає бісити. Арарар. (Передбачуваний фейспалм). 3. Перейшов Рубікон, хоч й не поставив всього на кон. Такий собі "енергоощадний режим" для ледачого. (Навіщо старатись більше?) 4. Позбувся багатьох комунікативних комплексів. Дякую за це "роботі" — відтерапіювало. Своєрідний "інвестиційний Трускавець": вкладаю ресурси у заплановану на подальшу перспективу публічність. Просто вчусь довго. (Як поганий учень — лишився на другий рік втрет...

Залишається завжди шлейф певного нерозуміння. Простими словами пояснюєш, але лише конкретно для тебе вони залишаються простими. Для інших навпаки — це може бути за зарозумілий спіч жертви нарцисизму, егоїзму, соціопатії, яка могла б мати під конкретним словом конкретне смислове навантаження.  У цьому аспекті мотивація сприйняття — один з дивовижних культурних феноменів соціокультурної одиниці: традиції, релігія, менталітет, виховання — ці фактори прямо впливатимуть на подібне. І, здавалось, там є перелік чітких правил — зрозумілих собі й кожному, навіть чужинцям, але ж ні!  Ми губимося у хащах нерозуміння, весь час ступаючи наосліп, сподіваючись, що під тим приставучим і гидким листям конфлікти й хаос взаємин просто пролізуть повз, не вимусивши заглиблюватись у конкретику, шукати якоїсь стежини логіки, залишаючись на доволі лайтовому лотерейному усвідомленні дійсності.  Простіше ставити себе й навколишніх перед фактом. На більше, на жаль, не заслуговуємо. Наступне: ...

Чому я інколи розумію веганів? Цікаве запитання. Воно тут лежить більше у практичній площині й наочності. Батько поїхав на заробітки, лишивши мені ціле кролине господарство — майже тридцятеро "душ". І пам'яталося кожне з самого малку: виростив, виходив, доглядав. З часом помітною була їхня радісна емоція на мою появу — їм до мене звиклося, ставши уособленням певного роду батьківства.  Знали б вони, що пройде час і я нестиму їх на бійню. Сусід механічно лупив поліном по головах, чекаючи поки збіжить кров у тазик, щоб потім швидко розтушувати м'ясо. До того дня я майже цілу ніч не спав — думав про щось дуже своє, навіть не підозрюючи, що на ранок буде ось таке місиво, допоки мати не повідомила про цю "радісну новину" й що прийдеться у цьому взяти певну участь. Кролине горе — опинитися у найрідніших серед роду людського руках, яке передає тебе під забій байдужому м'яснику, вручаючи зловісний квиток в один кінець "на той світ". Лишилася пустка: у к...

Часто запитують надмірно складне. Складне тому, що відповіді й сам не знаєш. "Ну от чому так, а не інакше?"."Патамушо гладіолуси", — найкраща для того відповідь. Надто правильний виріс! Ти ба! Не може такого бути, щоб не бухав й не пихтів під клубом! Поки одні брешуть більше, ніж важать (а важать таки нехило, повірте мені), мої кишеньки повнішають матеріалом "під фундаменти".  Мати стримує, мовляв: "собаки лают — караван ідьот". Може й так, але ж слово на літеру "Р" — "Репутація".  Байдуже, побачимо що з того вийде, хоч внутрішність проситься накинутись на ці "2 центнера любві" і як слід пройтись каточком. Аж надто багато дехто собі дозволяє язиком лафу наводити. Це теж своєрідна мінікома? Чи просто помутніння з нальотом авантюризму? Хоча й до авантюри це стосунку не має... "От авантюра — це, мабуть, йти набуханим "вдрабадан" на неосвітлений перехід через найбільшу автомагістраль країни. Мабуть, лиш кр...

— Ми втрачаємо пацієнта! — Мерщій, до хірургії! — Там все забито... — А у морзі хоч вільно? — Ніби... — Ну, хоч так. Намагаєшся щось викинути з голови, а воно вперто не йде, ставши наперекір. Нутро з усіх сил намагається умертвити залишки тих спогадів, а уявою проймають відбитком по свідомості образи, ситуації, запахи, інтонації. Я довго не міг забути похоронної процесії свого знайомого колеги. Ми взагалі не спілкувались, зрідка "здоровкаючись", обійшовшись лише робочими моментами, проте "колективна скорбота" взяла верх. Небіжчик молодий, дивний й наче живий. Здавалось, ще мить і цей суїцидальний парубок, який дав маху, кілька днів теліпаючись з петлею на шиї в лісі (поки його шукали) — зараз підніметься й знову пожартує у своєму дивакуватому стилі: з запинкою і дещо нервово дриґаючись, у такт закочуючи очі, а його повна лупи голова з "їжаком" знову замайоріє з вимуштрувано рівною поставою (бо батько військовий). Поки мати читала над ним молитву, ми просто...

— Моя проблема у тому, що я не авантюрист... — Це називається "реалізм". — Ні, це називається "прагматизм". — Я от теж займаюсь часто тим, де я повний нуль. — Висловлюючись "термінологією", то це називається "дилетантство". Податкова. Підійшов до дверей — набираю номер колеги: "111? Чи все-таки 112? Ага, так, зрозумів", — фарбована білявка "за 40" "в червоному" паралельно зачиняє двері, — "Через 5 хвилин буду!", — чекаю. 10 хвилин. З-за рогу хтось з'явивсь — мимоволі підіймаю очі з підлоги й навпроти бачу такий же виразний погляд у відповідь на декілька секунд. Раніше завжди чи то соромлячись, чи то через тактовність відводиш очі у бік (інколи навіть не знаєш, куди всі ті погляди діти), а тут магнітом "тримаєшся". По реакції вгледів подібне — між нами пролетіла хвилинка приємного зніяковіння. Потім плавно продовживши рух, ледь помітно відкривши губи, наче перед початком діалогу, потім ледь-лед...

У дитячому світі все дуже однозначно. І чим далі лізеш у життя, тим частіше ти намагаєшся не моратися енергомістким процесом — так випрацьовується світоглядна різноплановість. Пристосуванство — гірший з проявів, але людину, яка досягла у цій справі успіхів, називали мудрою. "От, молодець! Він підійнявся з самих низів!". Схоже, до тих самих історій про радянського міністра культури, який ще пару років до того ганяв бичків на колгоспах і йому подібну тупу худобу. І успішно ж ганяв! А тут "на тобі!" — міністр культури! "От сам чого досягнеш — тоді й будеш судити..." Тільки от ось це бажання стати "кимось", вилізшим з ями до Олімпу різноплановим невігласом — якось не дуже хотілося б. У мене з такими людьми були свої асоціації: типажем Шелеста (широке обличчя-пачка, здоровезні й грубезні, округлі, селюганські пальчища, ведмежа флегматичність), з вдачею ящура (по типу тих трієчників з ЧК, які з кам'яним лицем й цигаркою в зубах відправляли мільйон...