MOLBΞRTON

Якийсь неоднозначний вийшов 2016-й. То його було забагато, то замало. То він тягнувся, як сопля на морозі, то летів метеором у Землю, розбиваючи всіх фаєрболами. ЩО ВІДЧУВАЛОСЬ? По-різному. Схожість була до передгрипозного стану: то в жар кидає, то колотить мандражем. То сентименти, нові враження, приємна втрата контролю над ситуацією (я не балувався ЛСД, якщо що), то ностальгічні пориви й думки про минуле, болісні реакції на дуже близькі речі, вибуховість на прояви примітивізму і тупості. ЩО ВІДБУВАЛОСЬ? Починався рік так само як і зараз закінчується: усвідомленням "процесуальності", з купою невирішених і очікувальних свого старту справ (тут мав бути жарт про мою магіст е рську), купа нових і одні й ті ж, перевірені та надійні люди.  Ну і помпезні двері таємничого майбутнього. Здавалось, що ось я вже навіть віднайшов ключі до всіх тих "шансів без продовження", що нарешті зрозумів свій вектор руху, слідуючи дороговказам, вітрові, сонцю, але всередині вкотре залишила...

Стійке бажання вилаятися в пустку, просто викричатися вдогін довгому 2016-му рокові, який насмерть вчепився своїми пазурами у старі туші знайомих жертв.  Я весь рік наче намагався зробити все інакше, аби не повторювати минулих помилок, але вкотре стикався з озлобленим усвідомленням власної неспроможності бороти у собі залишки слабкості, залишки попередніх страхів, емоційних залежностей.  І знову знайома "граблева дорога", ходити якою було чи не найбільшою затією всього мого життя. З неабияким ентузіазмом й натхненням я повертався на всі ті старі маршрути, знову отримавши в спадок жахливий емоційний вакуум, який розривало новими різкими словесними випадами, похмурістю, інколи грубістю, притоками зашкалюючого егоїзму та самовпевненості. І знову йдеш життям, як повз мінне поле, обираючи знову й знову чи то не тих людей, чи то не ті міста, не ті емоції й з відвертим розчаруванням усвідомлювати, що будь-який рух вперед знесе під тобою не лише ноги, але й ґрунт під ними. Просто обі...

У вічному намаганні змусити себе зробити прості, хоч й складі, але вкрай необхідні речі, мимоволі згадуються сюжети болісних пубертатних переживань. Як так можна було жити? Тоді все здавалось категоричним і однозначним.  Принципи ставали чи не основою життя, конфлікти й нетерпимість набували фундаментальних ознак, виливаючи на ті десятки та сотні аркушів загальну образу на весь білий світ. Виглядає жалюгідно, погоджуюсь.  Це зараз я можу закрити очі на багато моментів, з розумінням увійти в положення навколишніх людей, зрозуміти їхні життєві трагедії, а колись... Годі було щось доводити – "проти танка з гранатою не попреш". Як це зазвичай буває — час змінював все.  В односторонньому порядку проголошена мною соціальна ізоляція набувала обрисів одержимості. Важкі контакти з навколишнім світом — і я мав у своєму розпорядженні обмежене коло спілкування й дедалі глибше поглиблення в себе.  Дійшов до дна й продовжив рити далі. Інколи зривався й нечисленні, отримавші "шенге...

Перша ночі. Мав би вже бути десь на шляху до Аеліти, блукати вічнозеленими коридорами поміж старих плит й хрестів цвинтарів, ширяти у потоках теплого повітря, стрімголов занурюватись під м'яку плівку води знайомих давно озер, зустрічаючи нових людей, які відтворяться фрагментарно потім – в реальному житті, знову дивуючись цим складним для уяви пазлам проєктованих дежаву.  Все-таки не сплю. Знову стрічки соцмереж. Поруч із палкими дискусіями й пошуками "зерен істини" підвалин й законів цілого світу, тебе поволі затягує трясовина розуміння. За щастя народитись "трішки дурником" – не заморочуючись якоюсь рядженою мораллю, не присіпатися до всього й вся через пряме усвідомлення тих прогалин суспільства та системних надбудов численних інституцій, які пірамідами звалились на Землю, розсипаючись вдрузки після неможливості свого поступального розширення далі.  Не добивати себе нескінченними самокопаннями й докорами з приводу банальних життєвих ситуацій, ніяк не реагуючи...

Подих лісу манив до себе...  Так легко покинути все й рвонути в ту несамовиту зелень, втонути цілковито поміж галявин, круч і струмків, злитися з пташиними оперетами й зінгшпілями.  Заслуховуєшся...  І ніякі турботи не можуть перебити тієї дивної процесії. П'янить і паморочить розум кисень, в голову б'ють потоком дивні аромати квітлого і буялого раю. Сонце переливається дивними візерунками й ти, вдивляючись в небесні лабіринти, окрилені здіймалим вгору віттям могутніх дубів, поволі втрачаєш контроль часу й тихо злітаєш всіма своїми думками десь далеко-далеко в небо, провівши новий сеанс квітневої левітації.  Потім ніби повертаєшся у звичний світ й чи то сонце перебилось хмарним потоком, змінюючи яскраві кольори на сіріші, чи то знову охопив й кинув алергічний припадок. Наступне:   ІНСТИНКТИ      Попереднє:   АЛЕППО 2015  >  2016  >  2017 грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК грудня 26, 2016 –  ГРАБЛІ грудня 17, 2016 ...

Мій крихкий світ вкотре потерпає від масованих авіаударів норовливого диктатора, який не соромиться застосовувати весь свій хімічний арсенал супроти наївних фанатиків миру і демократії.  У вирі популізму і демагогії, вселенського хаосу, охопленого цинічними заявами учасників цього штучного дійства – я стояв посеред руїн бетонних конструкцій, тримаючись на відстані руки до пилових стін, піщаної бурі грудня, роздавлених цеглою, пошматованих вакуумними бомбами сирійських дітей, які з вереску ночі не чули власного пекельного завивання нових симфоній смерті.  І вкотре чути сотні голослівних заяв "балакучих ротів" з телеекранів, інтернет повніє новими домислами й та окозамилювальна процесія, нові заклики зупинити криваве сирійське побоїще, як і пошуки "перемоги" і "зради" – все це деталі одного механізму брехливої гри в людяність. Наступне:   ПОДИХ ЛІСУ      Попереднє:   ПЕЧАЛЬ 2015  >  2016  >  2017 грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК...

Збільшення дози розпусти, примітивізму, емоційної агресії й постійні "заліпи". Не так готувала мене постлікарняна реальність до змін.  Дивне оточення наповнювалося утопічно рівним контекстом всезагальної ейфорії. Мабуть, причина в якомусь продукті повсякденного вжитку? Хліб? Вода? Повітря? Що може стати тригером і так масово (головне — ефективно) впливати на свідомість кожного?  Добре, що хоч залишки здорового глузду дають певне усвідомлення цієї пертурбації.  Що твориться навколо? Мимоволі помічаєш, що і ти є частиною турбулентності, твої внутрішні літаки раціональності падають в життєві "бермудські трикутники" й це більше схоже на вселенський культ шаноби примітивізму та дебільності. Я не усвідомлюю, що відбувається навколо, проте все більше помічаю, що ця хвиля ірраціоналізму втопила в собі кожного з нас. Наступне:   АЛЕППО      Попереднє:   СКВІЗНЯК 2015  >  2016  >  2017   грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК грудня...

Я прокинувся від гулящого по моєму тілу сквізняку. Намагався підвестись – тіло почало ломити, мов під пресом сотень асфальтних катків. Шию і плечі паралізувало. Не знаю чому, але періодичний біль був "у кайф" і насточортів одночасно.  Ледь доклигав до Києва, а вже через три дні повернувся назад. Температура, болісні судороги у суглобах, поганий сон, дикий кашель… У лікарні час йшов доста довго, який просто нереально було використати у продуктивному руслі. Хочеш щось написати – голова тріщить. Хочеш щось поредагувати, добити свої численні недописані твори – немає натхнення. Відразу треба силуватись, бо так нічого не вийде. Так й не виходить. Тому тихо та спокійно просираю час. У кімнаті нас п’ятеро: один вуйко з Гадзинки, двоє з Левкова й один з Іванівки. Мужики веселі, спокійні, без конфліктів та проблем. З ними легко та невимушено. Все-таки почувалась рідна мені атмосферність. Цей дрібний люд, який категоріально не підходив під визначення "ідеального", ці алкоголік...

Останнім часом в моє життя завітала чергова порція нового люду.  Я їх не знав. Я просто їхав у битком забитій маршрутці життя, як вони, подібні до зомбі із голлівудських хорорів — почали вибивати бокові вікна, пролазити поміж старих "сидячих" й нових "стоячих".  Я встав з місця водія і прокричав: "Будь ласка, заплатіть за проїзд! Сьогодні пільговиків не приймаю!", а вони, наче не чуючи, — навалювались один на одного в потоках вереску пенсіонерів з кравчучками, молодих, зализаних малолєток, які з айфонами в руках й навушниками валились в режимі доміно.  Цей хаос охопив мене і я не знав, що робити. Потім глибоко вдихнув, плюнув у відчинене вікно, похитав головою і рушив далі. Краще нажму на гашетку, увімкну 5-у – і нехай всі ці "новоприбулі" вилітають з ними вибитих вікон під колеса чужих "маршруток". Наступне:   СКВІЗНЯК       Попереднє:   ЖАГА 2015  >  2016  >  2017 грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК грудня 26, 2016 – ...

Життя формують деталі. Можливо це просто певні фрагментарні відрізки, якісь визначальні моменти, пам'ятні дати. Можливо це просто люди. Чаша буденного плину, що переливалась у відблисках автомобільних вікон, мокрого асфальту й залізничних колій вокзалів, — цілковито та повністю наповнювалась дурманом навіяної сентименталістики.  Мій внутрішній дозиметр "нормальності", тобто того, що невід'ємно й прямо свідчило б про вірність послідовного руху далі, — вкотре вказував мені на маршрут нових особистісних відкриттів. Я не міг просто жити й не страждати, не любити, не кохати, не писати ... Мій мізерний світ повнів новими формами, новими мотивами й трендами. Щодня я відкривав для себе щось нове, записував у свій життєвий журнал і йшов далі, наївно вдивляючись у кожен закуток. Бувало щастило і я чимдуж волік по землі віднайдені поміж куп сміття шедеври до своєї обителі.  Я довго милувався здалеку, довго оцінював творчий задум, техніку написання, мотиви автора, мучив себе здог...

Третя ночі – майже сплю. Двері розгойдує сквізний вітер, а я знову наче в нірвані. Це і не сон, і не реальність. Мимоволі мерехтять картинками минулі сни. Дивно, що я їх пам'ятаю. Дивно, але я навіть згадав що саме відчував у моменти тих сотень сюжетів. Дні проходили — наче забув, але ж ні! Не забув. Мабуть, колись я ґрунтовніше вивчатиму свою свідомість і підсвідомість, адже сни мені багато про що нове розповіли, відкрили. Інколи навіть боязко, бо всі ті дежаву й скоробіжні проєкції, передбачення та люди, які з'являючись нізвідки, ніби відкривали запилену сторінку старого фотоальбому, — рвали шмат мого життя, змушуючи повірити в те, що мій шлях давно прописаний і ти просто йдеш по вмощеній днями колії до свого фіналу. Наступне:   ЖАГА          Попереднє:   МИНУЛЕ 2015  >  2016  >  2017 грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК грудня 26, 2016 –  ГРАБЛІ грудня 17, 2016 –  НАУКА грудня 14, 2016 –  ІНСТИНКТИ грудня 09, 201...

Позаду важкий день. Ти відкинув турботи, майже не думаєш про ті трабли на роботі, навчанні, з батьками... Ти закинув ноги на журнальний столик, увімкнув хороший фільм, який здатен розшевелити твою тонку саркастичну натуру. Щось в стилі Макдонаха. Зійде і вже старенький "Бійцівський клуб". Окуляри відбивають екранне світло, очі починає їсти невидимий ворог. Так і осліпнути скоро. Не дай, Боже. Щось під'їв. Зателефонували батьки. Шаблонні питання — шаблонні відповіді. Хоч за цими шаблонами й конфліктами ми знаємо, що любимо. Трохи злий. Сусіди вкотре проводять "Versus battle" під моїми дверима. Їх мала донька вже другу годину бовтається у ванній, та так бовтається, що я все те чую за метровою стіною. Невже не чули за економію в найбіднішій країні Європи? Сьогодні зрозумів, що не хочу дітей. Принаймні — чужих. Бісять. Ти ось так інколи відволікаєшся, повільно "повзеш" на цвинтар, ніщо не тривожить твоє тихе життя, як тут у двері стукає минуле. Його їдке с...

— Ну от навіщо ти телефонуєш? Ти ж чудово знаєш, що я дуже хочу відповісти. — Ну як навіщо? Так відповідай — нам слід поговорити. Є проблема — її потрібно вирішити. Ми ж давно не малі діти вже й через соцмережі таке не вирішується. — Давай не сьогодні. Я не можу зараз. Краще через смс. Мені й так важко, а ще як чутиму твій голос — то взагалі накриє. — Та що там відбувається у тебе? Поясни ж, бо я тут сиджу весь у нерозумінні. — Піду зараз "іскать акно". — Заодно мені знайди. Буду за компанію, раз така п'янка пішла. — Як позитивно! Дуже у твоєму стилі. Це нічого, що я тут ще на роботі сиджу о десятій вечора, а ти релаксуєш на ліжку? — Не вантажся дурнею. Все або буде, або ж ні — все дуже просто. — Простіше було б просто не знати тебе. Наступне:   МИНУЛЕ          Попереднє:   ДОПІНГ 2015  >  2016  >  2017 грудня 31, 2016 –  ПІДСУМОК грудня 26, 2016 –  ГРАБЛІ грудня 17, 2016 –  НАУКА грудня 14, 2016 –  ІНСТИН...

Якесь дуже дивне відчуття... Схоже було уторік – теплого липневого вечора, коли мерехтіле сонце поїдаючи захватом сірі совіцькі висотки вказало своїм променем на знайоме роками обличчя.  Серце прискорювалось до ритму драм'н'бейсної композиції, втрапляючи миттю до важких лещат цілковитого зніяковіння й тотальної непідготовленості до таких "форс-мажорів".  Наче реверсом обернулись всі ті переживання – кинувши моє зніяковіння в оголений випад цілковитого істеричного сміху через всю сміхотворність чи то колишніх внутрішніх переживань, чи то через жалюгідність й примітивність побаченої картини.  Важко було навіть відійти від того стану, оскільки "штирило" "не по-дитячому" й емоційний допінг, який я отримав у той липневий вечір – вкотре зарядив снарядом по моїй дурнуватій наївності. Це дало мені колосальний ріст самовпевненості й наснаги форсовано рухатись далі, щось робити, кінець кінцем! Наступне:   СЕНТИМЕНТАЛІСТИКА        Попереднє:   КОЛУМ...