У столиці обстріли стають хаотичнішими. Країна-терорист повертається до звичного ремесла, кількість жертв між цивільних більшає.
Своїх дівчаток відвіз до Житомира – подалі від цих "дискотек" без оголошення повітряних тривог.
Маленька ще не розуміє до кінця, що відбувається, але вже став свідком того як вона у напівсонному стані здригається через неодноразові вибухи балістики. Моя дівчинка не повинна потерпати від того, дружина не повинна боятися. А ти, наче як і голова сімʼї, наче як маєш захистити, а не зміг би на 100%, як би не старався. Тому що є речі, на які ти не можеш вплинути і які не можеш передбачити.
Відвіз – там добре: бабуся бавиться з малечею, тітка з дядьком теж "відпочивають" поруч, дитинка гуляє широким двором, дивиться на пташок і природу, рве квіточки і пізнає цей широкий світ.
З одного боку спокійніше, з іншого – відчуваю внутрішню пустку з розміром в чорну дірку. Ще навіть тижня не минуло, а мені критично не вистачає бодай обіймів дружини, а також маленького щастя, яке похапцем промовляє: "Та-та" і повільно, але рвучко підходить до тебе з книжкою, цікаво заглядає, нахиляє голівоньку і просто затирає своєю присутністю всі ті стресові робочі будні.
Розумію і ненавиджу цей весь стан. Розумію, бо час такий.
Та загалом мені гріх жалітись, позаяк невідомий автор розлучив душі і долі багатьох – на противагу. Дехто тижнями, місяцями, роками... Дехто розлучився назавжди – через несподівані візити смерті, через чужі зради і байдужість або просто через нещасливий випадок...
Країна-гній намагається згноїти все довкола, зрівнявши навколишніх у своїй подобі. Тому що звикла будувати все з гною людських тіл і потоків чужої крові, живиться мільйонами постійно гниючих трупів і виховує в тому смороді та гнилі таких же гнилих і хворих як вона сама людей.
Можливо у привабливій обгортці з "культурою" і "матрьошками", "балалайками" і "ведмедями", "пушкіним" і "достоєвським", "балєтом" і "шестаковичем" вона здається комусь "з таємничою русскою душею", нерозгаданим палзом і "останньою надією консєрватізма", але це найяскравіший приклад концентрованого зла, яке потрібно методично бороти і виганяти за глибокий рів зі списами і крокодилами.
Нам безальтернативно потрібно до цього дійти, ізолювати їх від нормального світу, тому що вони як чума – знищують все навколо, залишаючи за собою гори з трупів і людських страждань.
Нехай десь там, у своєму далекому мордорі на болотах вони зжеруть одне одного і не заважатимуть нам спокійно жити під мирним небом, не знаючи горя і відчуття щоденної розлуки.